Головна > Правова допомога > Споживач звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але має обов’язок щодо сплати судового збору при вчинені відповідних дій у всіх інших судових інстанціях (ВСУ у справі № 6-185цс17, 06.09.17)

Споживач звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але має обов’язок щодо сплати судового збору при вчинені відповідних дій у всіх інших судових інстанціях (ВСУ у справі № 6-185цс17, 06.09.17)

Фабула судового акту: Питання звільнення  від сплати судового збору позивачів у справах про захист прав споживачів довго залишалось невизначеним. Судова практика, яка склалась за останній час, зводилась до двох протилежних позицій.

В ухвалах, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, судді Верховного Суду України фактично зобов’язували споживачів сплачувати судовий збір, посилаючись на те, що зі змісту ст.5 закону «Про судовий збір» (зміни до неї в цій частини прийняті пізніше, ніж закон «Про захист прав споживачів»), убачається, –  з 01 вересня 2015 року споживачі за позовами, пов’язаними з порушенням їхніх прав, не належать до суб’єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, тому посилання заявників на положення закону «Про захист прав споживачів» не можна брати до уваги.

У Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ однозначної практики із цього питання не було. Але більшість суддів цієї інстанції все ж вважають, –  оскільки ст. 5  Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»  не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, в тому числі і статтею 22 Закону України від 22 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». При цьому позивачі, які звільнені від сплати судового збору при пред’явленні окремих позовів звільняються від сплати судового збору не лише при пред’явленні позову, а й при поданні апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України. 

На підтвердження такого підходу ВССУ посилався  і на  п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати», яким судам надавалось саме таке роз’яснення.

Але з 06 вересня 2017 року з прийняттям Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України Постанови  № 6-185цс17ця, скажімо так, – проблема, знайшла своє вирішення.

Отже, предметом розгляду судів в цій справі був позов позичальника (споживача) до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів. При цьому скарга стосувалась ухвали Апеляційного суду Київської області, якою апеляційну скаргу позивача визнано неподаною та повернуто заявнику, оскільки він не усунув указаних судом недоліків скарги, зокрема не сплатив судовий збір, а також ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою  касаційну скаргу  позивача також визнано неподаною та повернуто заявнику з тієї ж підстави.

ВСУ, приділивши багато уваги теоретичному аналізу законодавчих приписів, що регламентують сплату судового збору у справах про захист прав споживачів, відмовив у задоволенні заяви про перегляд вказаної ухвали ВССУ.

Суть висновку ВСУ, що окремо не формувався, а випливає з тексту постанови, полягає в наступному – споживач, право якого порушене і який у зв’язку саме з цим подає позов, відповідно до статті 22 Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів», звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, та має обов’язок щодо сплати судового збору при вчинені відповідних дій у всіх інших судових інстанціях та у Верховному Суді України.

Оскільки споживач не звільняється від сплати судового збору за подання до суду інших документів як окремих об’єктів справляння судового збору, зокрема апеляційної, касаційної скарг, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, то  у таких випадках він зобов’язаний сплатити судовий збір у розмірі ставки, визначеної відповідно до статті 4  Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI«Про судовий збір».

У зв’язку з зазначеним доречно нагадати припис статті 360-7 ЦПК України, згідно з яким висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Що до моєї особистої думки, то, виходячи з того ж Закону України  «Про судовий збір», таку позицію важко назвати логічною.

Адже, відповідно до ст. 4 цього Закону судовий збір справляється у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору за подання до суду апеляційної та касаційної скарг, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України  становлять, відповідно, 110, 120, 130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Але нагадаю, в нашому випадку  за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції не було сплачено жодної копійки.

Аналізуйте судовий акт: Мінливий ВСУ: цього разу вирішив звільнити споживача від сплати судового збору за розгляд його скарги у суді на підставі ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» (ВСУ від 29 листопада 2016 р. у справі 761/14537/15-ц);

Судовий збір не сплачується при поданні позову щодо захисту порушеного права споживача (ВССУ у справі № 757/32520/16-к від 18 травня 2016р.);

ВССУ: Сплата судових збору не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (справа № 363/181/16-ц, 16.08.17);

За подання апеляційної чи касаційної скарги при оскарженні постанови про адміністративне правопорушення судовий збір НЕ сплачується (ВСУ від 13 грудня 2016 р. у справі 306/17/16-а);

ВСУ: Якщо обидві сторони спору звільнені законом від сплати судового збору, то суд незалежно від змісту рішення НЕ стягує судовий збір як з позивача, так і з відповідача – платить держава (ВСУ від 31 травня 2017р. у справі № 6-3077цс16).

 

 

                                                                                                 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

6 вересня 2017 року                                м. Київ

 

 Судова палата у цивільних справах

  Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І.,    Охрімчук Л.І.,    Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів за заявою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  27 грудня  2016 року

    в с т а н о в и л а :

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що видача кредиту в іноземній валюті суперечить чинному законодавству, а тому на позивача за змістом такого договору покладено валютний ризик, що призвело до істотного дисбалансу його інтересів як споживача.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від  8 липня  2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику, оскільки він не усунув указаних судом недоліків скарги, зокрема не сплачено судовий збір.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2016 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику з тієї ж підстави.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ   від  27 грудня 2016 року, в якій просив скасувати цю ухвалу з передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції,  а саме статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  27 квітня 2016 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції.

Визнаючи заяву неподаною та повертаючи її заявнику, суд касаційної інстанції виходив з того, що позивач як споживач не звільняється від сплати судового збору при подачі касаційної скарги і повинен сплатити судовий збір відповідно до положень Закону України «Про судовій збір».

Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від  27 квітня 2016 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що  відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі при подачі касаційної скарги звільняються від сплати судового збору.

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом зазначених норм права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1 Закон України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» (далі – Закон № 3674-VI) судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За правилами статей 79, пункту п’ятого статті 119, частини другої статті  297, частини другої статті 328, абзацу третього частини першої статті 358 ЦПК України судовий збір належить до судових витрат, пов’язаних з розглядом судової справ, які несуть сторони в судах усіх рівнів, зокрема при розгляді позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги чи заяви про перегляд судових рішень (Верховний Суд України).

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи – підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом № 3674-VI (стаття друга цього Закону).

Сплата судового збору особами, які звертаються до суду – це процесуальний обов’язок, який визначається нормами цивільного процесуального закону (ЦПК України) та Закону № 3674-VI. При цьому процесуальна норма частини другої статті 79 ЦПК України є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону № 3674-VI.

Об’єкти сплати судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону № 3674-VI.

Такими об’єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга, заява про перегляд судового рішення тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється ( частина друга статті третьої цього Закону)

Стосовно документів, за подання яких судовий збір справляється, стаття 4 Закону України «Про судовий збір» установлює розміри ставок судового збору. При цьому розміри ставок судового збору так само залежать від характеристики об’єкта справляння – позовна заява,  скарга чи інша заява (в деяких випадках – у поєднанні з характеристикою суб’єкта, який звертається до суду).

Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону України «Про судовий збір». При цьому передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої статті 5 цього Закону.

Пункт сьомий статті п’ятої Закону № 3674-VI у первісній редакції передбачав звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, пов’язаними з порушенням їхніх прав.

Одночасно частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Разом з тим від часу прийняття Закону України «Про судовий збір» до нього неодноразово вносилися зміни.

Найпомітніші зміни відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (далі – Закон № 484-VIII).

Законом № 484-VIII суттєво підвищено ставки судового збору, а також одночасно значно скорочено перелік суб’єктів, які звільняються від сплати судового збору (відповідно викладено в новій редакції  і статті 4, 5 Закону України «Про судовий збір)».

Так, Законом № 484-VIII стаття п’ята викладена у новій редакції, відповідно до якої особи, які зазначені у цій статті звільняються від сплати судового збору у всіх судових інстанціях відповідно до зазначеного у ній переліку.

За змістом цієї норми Закону з переліку осіб, звільнених від сплати судового збору, такі особи як споживачі виключені.

Зазначений перелік є вичерпним щодо сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

Разом з тим зміни в чинній редакції частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав не внесено а тому після набрання чинності Закону № 484-VIII спостерігається збіг темпоральної (часової) та змістовної (сутнісної) колізій правових норм одного й того ж рівня.

Так, Закон № 484-VIII є спеціальним законом у питаннях звільнення від сплати судового збору. Стаття п’ята цього закону передбачала безумовне звільнення від сплати судового збору споживачів, але внаслідок викладення статті 5 цього Закону в новій редакції згідно із Законом № 484-VIII споживачі на сьогодні відсутні в переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

При цьому частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», який є спеціальним законом саме в цій сфері захисту прав споживачів звільняє споживачів від сплати судового збору за подання позову на захист своїх порушених прав

З метою подолання такої змішаної колізії, на нашу думку, слід виходити з такого.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством і встановлює певні особливості судового захисту прав споживачів, однією з яких є звільнення споживачів  від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.  У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними до положень статті п’ятої Закону № 3674-VI, оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб’єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії ( об’єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій. У цьому Законі не йдеться про звільнення споживачів від оплати судового збору загалом за подання до суду будь-якої інстанції  будь-якого з об’єктів справляння судового збору.

Разом з тим застосовувати частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» обов’язково слід у системному зв’язку з нормами статей 1 – 6 Закону № 3674-VI, тобто враховуючи характеристику об’єкта справляння судового збору та з урахуванням правил врегулювання темпоральної колізії, зокрема правила відповідно до якого пізніше прийнятий закон відміняє закон, якій був прийнятий раніше.

Як уже зазначалося вище, статті  3 і 4 Закону № 3674-VI визначають, що об’єктом справляння судового збору є процесуальний документ – позовна заява, інша заява, апеляційна, касаційна скарги, заява про перегляд судового рішення Верховним Судом України тощо. Розмір ставки судового збору так само залежить передусім від об’єкта справляння судового збору.

Аналізуючи норму частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у її системному зв’язку з положеннями статей 1 – 6 Закону  № 3674-VI, зокрема статті п’ятої зазначеного закону в редакції Закону № 484-VIII, слід дійти до висновку, що споживач, право якого порушене і який у зв’язку саме з цим подає позов, відповідно до статті 22 Закону № 3674-VI, звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, та має обов’язок щодо сплати судового збору при вчинені відповідних дій у всіх інших судових інстанціях та у Верховному Суді України.

Оскільки споживач не звільняється від сплати судового збору за подання до суду інших документів як окремих об’єктів справляння судового збору, зокрема апеляційної, касаційної скарг, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, то  у таких випадках він зобов’язаний сплатити судовий збір у розмірі ставки, визначеної відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Отже, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач як споживач не звільняється від сплати судового збору, а тому обставини, які стали підставою для перегляду судового рішення, не підтвердились.

За таких обставин відповідно до статті 3605 ЦПК України у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

   п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  27 грудня  2016 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Підписи:

©

Please follow and like us: