Головна > Правова допомога > Кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду

Кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду

Напевно для кожного адвоката в реаліях сьогодення відомий той факт, що отримання рішення суду про задоволення поданого в інтересах клієнта позову в більшості випадків не є тією завершальною стадією співпраці адвоката з клієнтом з того чи іншого питання, на яку сподіваються обидві сторони.

Основною метою звернення до суду з позовом є захист порушених законних та охоронюваних законом інтересів клієнта та його оспорюваних третіми особами прав. Проте отримання рішення на користь клієнта в більшості випадків, на жаль, не забезпечує досягнення поставленої мети, оскільки на практиці часто стається так, що це рішення суду сторона відповідача виконувати не поспішає.

Проблема невиконання судових рішень на сьогодні є досить актуальною та потребує вжиття невідкладних та дієвих заходів для її вирішення. Внаслідок невиконання судових рішень негативного впливу зазнає не лише авторитет судової влади, а й авторитет української адвокатури зокрема, оскільки адвокат позбавлений можливості професійно надати допомогу, захистити інтереси клієнта та досягти реального поновлення його прав.

Картинки по запросу рішення суду

На особливу увагу в цьому аспекті заслуговує та обставина, що в Україні поряд з рішеннями національних судів не виконуються також рішення Європейського суду з прав людини, а також той факт, що рішення судів поряд з пересічними громадянами не виконують і посадові особи органів державної влади.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов’язковими для виконання на всій території України. Аналогічні положення закріплені в Законі України “Про судоустрій України” і в процесуальному законодавстві України. Зокрема, відповідно до ст. 14 ЦПК України, ст. 14 КАС України, ст. 4-5 ГПК України, ст. 21 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, − і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи 1787 (2011) від 26 січня 2011 року “Виконання рішень Європейського суду з прав людини” існування основних системних недоліків, які викликають велику кількість повторюваних висновків щодо порушення Конвенції, пов’язане, зокрема, з хронічним невиконанням рішень національних судів. У Резолюції також наголошується на необхідності Україною терміново розробити та прийняти комплексну стратегію щодо вирішення ситуації, за якої значна кількість остаточних судових рішень залишається невиконаною, а також запровадити ефективні внутрішні засоби правового захисту.

17 липня 1997 року Україною було ратифіковано Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, яка стала частиною національного законодавства в силу положень ч.1 ст. 9 Конституції України. Відповідно до ст. 19 Конвенції для забезпечення дотримання державами-учасницями взятих на себе зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини.

У справі Soering vs UK Європейський суд визначив, що Конвенція як правовий акт, що забезпечує захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними. Будь-яке тлумачення прав та свобод, що гарантуються, має відповідати загальним рисам Конвенції, мета якої – забезпечення і розвиток ідеалів і цінностей демократичного суспільства. Таким чином на державі лежить прямий обов’язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя, а отже має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, викладені в Конвенції, порушуються, має право на ефективний правовий захист у відповідному національному органі, навіть якщо порушення вчинили офіційні особи.

Починаючи з 2010 року на законодавчому рівні було вжито певних заходів, спрямованих на вирішення проблеми невиконання судових рішень в Україні. Зокрема, 7 липня 2010 року було внесено зміни до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, які стосувалися затягування строків розгляду справ. 16 лютого 2014 року внесено зміни до Кримінального кодексу України щодо посилення кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.

Картинки по запросу невиконання рішення суду

Процедура виконання судових рішень в Україні врегульована Законом України “Про виконавче провадження”. За загальним правилом рішення суду підлягає виконанню після набрання ним законної сили. У деяких категоріях справ рішення суду підлягає негайному виконанню, зокрема:

відповідно до ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: стягнення аліментів − у межах суми платежу за один місяць; присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, − у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника; відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу; встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів − у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби − у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання; усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання; накладення арешту на активи, що пов’язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них; повне або часткове зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об’єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо це загрожує життю та/або здоров’ю людей.

Відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” у випадку невиконання відповідачем рішення суду в добровільному порядку позивач звертається до суду першої інстанції із заявою про видачу виконавчого листа, який в подальшому разом із заявою про відкриття виконавчого провадження подається до відповідного відділу Державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника, місцем його роботи або за місцем знаходження його майна. Виконавчий документ за загальним правилом пред’являється до виконання протягом року, з наступного дня після набрання ним законної сили, якщо інше не передбачено законом.

Державний виконавець зобов’язаний протягом трьох робочих днів прийняти виконавчий документ до виконання і винести постанову про відкриття виконавчого провадження, які не пізніше наступного робочого дня мають бути направлені стягувачу та боржнику. Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець перевіряє виконання рішення боржником не пізніше ніж на наступний день після закінчення встановленого для добровільного виконання строку. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У випадку невиконання законних вимог державного виконавця без поважних причин, останній зобов’язаний вчинити передбачені Законом виконавчі дії, зокрема накладення штрафу, накладення арешту на майно та кошти, розшук майна тощо.

Крім відповідальності, передбаченої Законом України “Про виконавче провадження”, за невиконання рішення суду чинним законодавством України передбачена також адміністративна та кримінальна відповідальність.

Відповідно до ст. 185-6 КУпАП залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів до усунення зазначених в ній порушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб’єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина − до Державного бюджету України.

Картинки по запросу невиконання рішення суду

Більш сувора відповідальність за невиконання рішення суду передбачена КК України, ст. 382 якого визнає дане діяння злочином. Об’єктом даного злочину виступає порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає своєчасне та точне виконання його рішень. Суб’єктом злочину може виступати як фізична особа, не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов’язано вчинити певні дії, або утриматися від їх вчинення; юридична особа, від імені та в інтересах якої діє її керівник; а також службова особа відповідного органу державної влади, до повноважень якої належить виконання судового рішення. Предмет злочину становлять ухвала, постанова, рішення, вирок суду, постановлені судом будь-якої юрисдикції та інстанції, які набрали законної сили, а також рішення Європейського суду з прав людини. З суб’єктивної сторони даний злочин характеризується наявністю прямого умислу з необережною або ж умисною формою мети. Мотиви злочину можуть бути різними та не впливають на його кваліфікацію. Практика вказує на те, що в більшості випадків даний злочин є умисним. Об’єктивна сторона може бути виражена невиконанням, ухиленням від виконання рішення суду або перешкоджанням їх виконанню. За вчинення даного злочину передбачена відповідальність від штрафу до позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на певний термін.

Щодо питання виконання рішень Європейського суду з прав людини необхідно відзначити, що відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справ суди зобов’язані застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Проте на практиці маємо ситуацію, коли застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду є доцільним у випадку виконання рішень Європейського суду в Україні, оскільки в іншому випадку вбачається що це будуть виключно декларативні норми, які не гарантуватимуть реального виконання судових рішень, у зв’язку з чим буде неможливо досягти кінцевої мети судочинства – захисту прав та інтересів клієнта.

Серед основних причин невиконання судових рішень сьогодні є непередбачення в державному бюджеті коштів для виплат, встановлення актами законодавства мораторію на примусову реалізацію майна, а також недоліки в роботі Державної виконавчої служби.

З метою вирішення даної проблеми 2 червня 2016 року Верховною Радою України були ухвалені проекти Закону України №2507а “Про виконавче провадження” та № 2506а “Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів”, якими запроваджено інститут приватних виконавців та врегульовано їх діяльність.

Позитивні зміни в цьому напрямку вже розпочато, отже маємо сподівання на вирішення даної проблеми в найближчому майбутньому.

Автор статті: Демченко Марина Михайлівна

Джерело: Феміда

Please follow and like us: