Головна > Законодавство > На тонкому льоду взяття під варту

На тонкому льоду взяття під варту

Законник позбудеться мантії, якщо не з’ясує наявності доказів для застосування найсуворішого запобіжного заходу

Засідання Вищої ради правосуддя щодо розгляду дисциплінарних справ вочевидь мають відбуватися на засадах змагальності. Тобто аргументи скаржників і суддів повинні зважуватися безстороннім арбітром. Проте, якщо йдеться про служителів Феміди, котрі ухвалювали рішення стосовно подій узимку 2014—2015 рр., відсутність скаржника якось не заважає прийняттю рішення.

Хуліганство у перевулку

Справа судді Дарницького районного суду м.Києва Наталії Кириченко розглядалася у два заходи. Так, 15 березня більше уваги приділялося аналізу самої ухвали судді, якою було задоволено клопотання слідчого про взяття під варту скаржника.

Як свідчать матеріали дисциплінарного провадження, останній був затриманий разом із друзями за вчинений уночі напад на перехожого та наступний опір працівникам правоохоронних органів, які намагалися припинити протиправні дії. Внаслідок бійки постраждали як співробітник «Беркута», так і самі затримані.

Далі все відбувалося як і належить — за процедурою: пред’явлення підозри за ч.3 ст.296 Кримінального кодексу («Хуліганство») і клопотання про взяття під варту. Як відзначається у рішенні першої дисциплінарної палати ВРП, ні під час допиту, ні в судовому засіданні скаржник «не заявляв про свою причетність до будь-якого політичного руху». Враховуючи, що цей інцидент стався далеченько від Майдану Незалежності, було б дивним припустити, що влаштована бійка може бути розцінена як акція протесту.

Проте скаржник усе ж звернувся із заявою до Тимчасової слідчої комісії саме як «учасник акцій протесту». Хоча подав її лише в останні дні можливого для цього строку. Не виключено, що хтось підказав йому такий спосіб поквитатися із суддею.

На такі припущення наштовхує й той факт, що ні в березні, ні в квітні ні скаржник, ні його представник чи якісь інші активісти не з’явилися на засідання ВРП. Або побоювалися запитань, або були впевнені, що ВРП впорається і без них. Що врешті-решт і сталося, хоча і не з першої спроби.

Палата не суд!

Так, під час березневого засідання Н.Кириченко доводила, що скаржник не мав права на звернення до ТСК. Адже навіть постанова про відкриття кримінального провадження за фактом хуліганства не була скасована з підстав, передбачених відповідним законом щодо звільнення від відповідальності учасників акцій протесту.

Крім того, суддя не погодилася із висновком палати, що вона була зобов’язана дослідити докази, якими обґрунтовувалася підозра, пред’явлена скаржникові. З одного боку, ухвала не переглядалась апеляційним судом, отже, не було встановлено порушень матеріального чи процесуального права під час її винесення. З другого — палата не є судовим органом, який може давати іншу оцінку матеріалам справи чи доказам.

«Судове рішення є законним, доки інше не встановлено у передбаченому процесуальним законом порядку», — зауважила Н.Кириченко. Також вона нагадала, що дисциплінарні органи не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення. Аналогічні рекомендації щодо підтримання незалежності суддів надані і європейськими інституціями.

Та й сам підозрюваний, як зазначено у протоколі, не заперечував того, що брав участь у бійці. Різнилися тільки мотиви: правоохоронці стверджували, що компанія сама причепилася до потерпілого, а скаржник — що проходив повз, побачив бійку і вирішив приєднатися.

Неуважність ВККС?

Під час березневого засідання члени ВРП ще якось намагалися уточнити деталі прийняття рішення. Наприклад, чому не було взято до уваги клопотання народних депутатів про взяття на поруки. Як пояснила Н.Кириченко, суду було надано тільки заяву нардепів, але вони особисто не були присутні, що унеможливлювало задоволення такого клопотання. Щоправда, у протоколі значилося, що прийшов один із них і підтвердив свій підпис на клопотанні.

Також за провину судді поставили те, що вона не навела в тексті ухвали обов’язкової оцінки всіх 11 обставин, перелічених у ст.178 Кримінального процесуального кодексу. Зокрема, не врахувала соціальних зв’язків, молодого віку та поганого самопочуття скаржника, який також постраждав у бійці. Що саме могло б переконати застосувати більш м’який запобіжний захід, член ВРП не уточнив.

За відсутності скаржників роль «обвинувача» на себе перебрала доповідач — член ВРП Тетяна Малашенкова. В діалозі між нею та суддею відчувалося бажання будь-що спростувати твердження, які наводилися Н.Кириченко. Це продовжувалося і на останньому засіданні Ради, що відбулося 17 квітня. Адже в березні було вирішено з’ясувати, чи було рішення ВККС і кого воно стосувалося.

Н.Кириченко й далі наполягала, що комісія у 2015 р. розглядала скарги народного депутата та активіста майдану на рішення, що ухвалювала вона та її колеги із Дарницького районного суду м.Києва. Урешті-решт ВККС закрила це об’єднане провадження. І, як вважає суддя, не могла дати оцінку тільки одній скарзі, залишивши поза увагою другу. Аналогічними були й показання представника судді, який брав участь у засіданні комісії.

Цього разу намір об’єктивно розібратися у ситуації виявив тільки член ВРП Вадим Беляневич. Бо, на відміну від колеги, в його запитаннях не відчувалося обвинувального ухилу. Загалом складалося враження, що окремі члени Ради так добре вивчили всі матеріали, що навіть не підглядали у папери, аби щось уточнити для себе.

Не мав жодних запитань і доповідач у справі у ДДП ВРП Володимир Комков. Він, як і в березні, лише висловився на підтримку рішення палати. Тож неважко було передбачити, що останнє буде залишено в силі.

Настанови від ВРП

Окремої уваги заслуговує зміст рішення ДДП ВРП. Насамперед для адвокатів, які сьогодні аргументуватимуть заперечення проти взяття під варту їхніх підзахисних. В ньому на кількох аркушах цитуються норми КПК та рішення Європейського суду з прав людини щодо підстав обрання найсуворішого запобіжного заходу.

Наприклад, нагадується, що «тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідності такого тримання і не було розглянуто можливості застосування більш м’якого запобіжного заходу». Якщо послуговуватися логікою цього та інших схожих рішень палат, то слідчий суддя, який розглядає такі клопотання, має пам’ятати: немотивована ухвала, в якій не буде обґрунтована неможливість обрання більш м’якого запобіжного заходу, підриває авторитет правосуддя в очах суспільства і буде розцінена ВРП як істотний дисциплінарний проступок.

Крім того, можна сприйняти як настанову і докори, що причетність особи до правопорушення підтверджена лише рапортами та протоколами затримання. Напевне, слід вимагати якихось більш вагомих доказів участі в бійках, як-от: відеофіксацію чи відбитки пальців на палицях. А якщо виявляться якісь розбіжності в документах — взагалі відпускати затриманого під чотири вітри.

Взагалі, рішення палати навряд чи можна вважати більш обґрунтованим, ніж ухвалу, що нею аналізувалася. Адже за загальними фразами не слідували висновки, як саме мала вчинити суддя, аби не порушити ні КПК, ні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тож доводиться тільки гадати, яка прогалина в мотивувальній частині ухвали заважила в очах Ради на істотний дисциплінарний проступок.

Може, не дозволено тримати в СІЗО молодиків, чи власників автомобілів, чи затриманих з тілесними ушкодженнями? А може, слідчий суддя не повинен відмовляти нардепам у бажанні взяти підозрюваного на поруки? Адже навряд чи і КПК, і практика ЄСПЛ допускають винятки залежно від політичних переконань чи активної участі підозрюваного в протестних акціях. Чи все ж допускають?

Напевне, відповіді на ці запитання можна буде з’ясувати, коли Рада почне розглядати справи тих суддів, які сьогодні санкціонують тривале тримання за ґратами осіб, яких навіть не підозрюють у насильницьких злочинах. Навряд чи їхні ухвали виписані краще, ніж ті, за які ВРП звільнила не одного суддю.

Джерело

Please follow and like us:
error