Головна > Правова допомога > ВС/КЦС: Банк нараховував, а позивач сплачував комісію за обслуговування кредиту, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить закону (ВС/КЦС,справа № 695/3474/17, 27.12.2018)

ВС/КЦС: Банк нараховував, а позивач сплачував комісію за обслуговування кредиту, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить закону (ВС/КЦС,справа № 695/3474/17, 27.12.2018)

Фабула судового акта: Ситуація, що стала предметом розгляду в цій судовій справі, не нова, але заслуговує на увагу в силу її поширеності у банківський практиці. Крім того, рішення в ній окреслює належний спосіб захисту позичальника від недобросовісних дій кредитора і підтверджує усталений підхід суду касаційної інстанції до вирішення подібних справ.

Отже. судами попередніх інстанцій установлено, що 29 вересня 2016 року між позивачем (позичальник) та ПАТ «Ідея Банк» (відповідач, Банк) укладено кредитний договір, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 29 999,00 грн зі сплатою 24,99 процентів за користування кредитом, на строк до 29 вересня 2019 року. Пунктом 1.4 цього кредитного договору передбачено обов’язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, визначені пунктом 6.1 договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором».

Посилаючись на те, що такі умови кредитного договору є несправедливими, суперечать вимогам закону та порушують його права, позивач просив визнати недійсним з моменту укладення договору зазначені пункти кредитного договору та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок сплачених ним з часу укладення кредитного договору платежів, зарахувавши сплачену ним комісію у розмірі 11 056,61 грн у рахунок інших обов’язкових платежів за кредитним договором.

Рішенням суду, залишеним без змін апеляційним судом позов задоволено, – визнано недійсною з моменту укладення договору умову зазначеного пункту 1.4 кредитного договору; визнано недійсною з моменту укладення договору умову пункту 6.1 кредитного договору в частині визначення у графіку щомісячних платежів за кредитним договором комісії, що підлягає сплаті за період з 01 листопада 2016 року по 29 вересня 2019 року в розмірі 22 685,72 грн; зобов’язано  Банк здійснити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору платежів, зарахувавши сплачену ним комісію у розмірі 11 056,61 грн у рахунок інших обов’язкових платежів за кредитним договором.

Рішення судів мотивовано тим, що Банк, встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, не зазначило за які саме послуги, що надаються позивачу, сплачується комісія. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію фактично за обслуговування кредиту банком, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням частини першої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з цими рішеннями погодився і нагадав, зокрема, що  відповідно до положень абзацу 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Крім того, за змістом статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Таким чином несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Доречно нагадати, що 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», відповідно до якого Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону «Про споживче кредитування». В який спосіб у зв’язку з цим будуть діяти суди, покаже практика. Але вже зараз в цілому рішень Верховного Суду можна зустріти фразу про те, що «споживач є вразливою стороною договірних відносин» і «законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» (див. наприклад, постанову ВС/КЦС від13 грудня 2018 року (справа № 716/179/15-ц).

Постанова                                        

Іменем України

27 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 695/3474/17

провадження № 61-21827 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_4,

відповідач – Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 січня 2018 року у складі судді Середи Л. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі ПАТ «Ідея Банк») про визнання кредитного договору частково недійсним.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 29 вересня 2016 року між ним та ПАТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір № М01.225.72321, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі

29 999,00 грн зі сплатою 24,99 процентів за користування кредитом, на строк до 29 вересня 2019 року.

Оскільки наданий йому кредит є споживчим кредитом, то на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», згідно положень частин першої, другої та п’ятої статті 18 якого продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено обов’язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, визначених пунктом 6.1 договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором».

Посилаючись на те, що такі умови кредитного договору є несправедливими, суперечать вимогам закону та порушують його права, позивач просив визнати недійсним з моменту укладення договору зазначені пункти кредитного договору від 29 вересня 2016 року № М01.225.72321та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок сплачених ним з часу укладення кредитного договору платежів, зарахувавши сплачену ним комісію у розмірі 11 056,61 грн у рахунок інших обов’язкових платежів за кредитним договором від 29 вересня 2016 року №М01.225.72321.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 січня 2018 рокупозов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсною з моменту укладення договору умову пункту 1.4 кредитного договору від 29 вересня 2016 року № М01.225.72321, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Ідея Банк», якою передбачено здійснення позичальником плати за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Визнано недійсною з моменту укладення договору умову пункту 6.1 кредитного договору від 29 вересня 2016 року № М01.225.72321, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Ідея Банк», в частині визначення у графіку щомісячних платежів за кредитним договором комісії, що підлягає сплаті за період з 01 листопада 2016 року по 29 вересня 2019 року в розмірі 22 685,72 грн.

Зобов’язано ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору від 29 вересня 2016 року № М01.225.72321 ОСОБА_4 платежів, зарахувавши сплачену ним комісію у розмірі 11 056,61 грн у рахунок інших обов’язкових платежів за кредитним договором.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ «Ідея Банк», встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, не зазначило за які саме послуги, що надаються позивачу, сплачується комісія. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію фактично за обслуговування кредиту банком, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням частини першої статті 18Закону України «Про захист прав споживачів».

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 01 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Ідея Банк» залишено без задоволення, рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 січня 2018 рокузалишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про внесення плати за обслуговування кредиту, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання їх недійсними.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПАТ «Ідея Банк», у якій заявник просив скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 01 березня 2018 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обгрунтована доводами про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо визнання умов кредитного договору несправедливими, оскільки плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, а тому не суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та узгодженому сторонам графіку платежів за кредитним договором. Крім того, суд першої інстанції, пославшись на правий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16, щодо застосування банками пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України (далі НБУ) від 10 травня 2007 року № 168, не урахував, що зазначена постанова НБУ втратила чинність.

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ПАТ «Ідея Банк», обгрунтований посиланням на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обгрунтованими, а доводи касаційної скарги є безпідставними.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 вересня 2016 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір № М01.225.72321, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 29 999,00 грн зі сплатою 24,99 процентів за користування кредитом, на строк до 29 вересня 2019 року.

Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено обов’язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, визначені пунктом 6.1 договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором».

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами першою – третьою, п’ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень абзацу 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Крім того, за змістом статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗакону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що зазначена постанова НБУ втратила чинність є необгрунтованими, оскільки вона була чинною на момент укладення сторонами кредитного договору, а відтак її виконання було обов’язковим для банку.

Таким чином, суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку відповідності пункту 1.4 кредитного договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, та дійшли обгрунтованих висновків про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісійної винагороди банку за обслуговування кредитної заборгованості, та зобов’язання ПАТ «Ідея Банк» зарахувати сплачену позичальником комісію у рахунок інших обов’язкових платежів за кредитним договором.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2018 року зупинено дію рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 січня 2018 року до закінчення касаційного провадження у справі, дія цього судового рішення підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» залишити без задоволення.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 01 березня 2018 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 січня 2018 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                    Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

Джерело

Please follow and like us:
error