Головна > Правова допомога > Визнання недопустимими доказів, на яких грунтувалася ухвала слідчого судді про проведення обшуку, зумовлює НЕДОПУСТИМІСТЬ УСІХ ДОКАЗІВ, здобутих під час проведення такого обшуку

Визнання недопустимими доказів, на яких грунтувалася ухвала слідчого судді про проведення обшуку, зумовлює НЕДОПУСТИМІСТЬ УСІХ ДОКАЗІВ, здобутих під час проведення такого обшуку

Фабула судового акту: ОСОБА_7 обвинувачувався:

–              у незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини з метою збуту, незаконному збуті психотропної речовини (частина перша статті 307 КК);

–              у незаконному придбанні та зберіганні прекурсорів з метою збуту, незаконному збуті прекурсорів (частина друга статті 311 КК);

–              у незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту, незаконному збуті сильнодіючих лікарських засобів (частина прша статті 321 КК);

–              у повторному незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, повторному незаконному збуті психотропних речовин у великих розмірах (частина друга статті 307 КК);  

–              у повторному незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, повторному незаконному збуті сильнодіючих лікарських засобів (частина третя статті 321 КК);  

–              у придбанні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу (частина перша статті 263 КК).

Деснянський районний суд міста Києва вироком від 15 вересня 2016 року визнав ОСОБА_7 невинним у висунутому обвинуваченні та виправдав за недоведеністю скоєння обвинуваченим кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 2 листопада 2017 року залишив без змін виправдувальний вирок суду першої інстанції.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, сторона обвинувачення у касаційній скарзі просила на підставах, визначених пунктами 1-2 частини першої статті 438 Кримінального процесуального кодексу України скасувати оскаржені вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Перед Верховним Судом у цій справі постало питання, чи можуть бути визнані допустимими доказами результати обшуку, проведеного на підставі ухвали слідчого судді, яка, своєю чергою, ґрунтується на доказах, визнаних недопустимими. Іншими словами, чи можна вважати результати таких обшуків іншими доказами, здобутими завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини в значенні частини першої статті 87 КПК.

Під час розв’язання цього питання Верховний Суд виходив з того, що відповідно до статті 94 КПК суд, який розглядає обвинувачення по суті, зобов’язаний оцінити кожен доказ, серед іншого, й з погляду його допустимості. Якщо сторони ставлять під сумнів, що обставини, за яких доказ було отримано, відповідають вимогам закону, суд зобов’язаний переконатися, чи не порушені правила його допустимості, зокрема, чи дотримана належна процедура та гарантії, надані учасникам процесу. Крім того, законодавець наділяє суд, що встановлює факти, широкими повноваженнями під час дослідження та оцінки доказів, визначаючи у частині 2 статті 94 КПК, що жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.

Отже, докази та/або інформація, що стали підставами для надання слідчим суддею дозволу на проведення слідчих дій, не виключаються законодавцем з-поміж тих обставин, які має дослідити суд під час оцінки доказів, оскільки ці обставини можуть мати важливе — іноді вирішальне — значення для допустимості доказів.

Якщо ж визнати, що суд не уповноважений досліджувати такі обставини, це призвело б до ситуації, що докази, отримані на підставі ухвали слідчого судді, наперед вважалися б допустимими, що суперечить засаді, втіленій у частині другій статті 94 КПК.

На підставі викладеного, Суд дійшов висновку, що для оцінки доказів суд, який встановлює факти, наділений повноваженнями досліджувати усі обставини, які можуть вплинути на його висновок про допустимість доказів, зокрема й обґрунтованість ухвал слідчого судді, постановлених під час досудового розслідування.

Джерело

Поширити допис