Головна > Здоров'я > Ще раз про переслідування журналістів в Україні в зв’язку з їх професійною діяльністю. Проблема туберкульозу замовчується.

Ще раз про переслідування журналістів в Україні в зв’язку з їх професійною діяльністю. Проблема туберкульозу замовчується.

27 вересня 2017 року у Брюсселі група депутатів Європарламенту організувала круглий стіл «Порушення прав людини, обмеження свободи слова і політичні репресії в Україні».

Європейська федерація журналістів в своєму повідомленні закликала Україну припинити цькування і переслідування журналістів.

Щорічний з’їзд ЄФЖ доручає керівному комітету надати всебічну підтримку українським колегам, своїй філії, Національній спілці журналістів України, а також рішуче засудити кампанію залякування з боку українських посадових осіб і закликати українську владу покласти край будь-яким актам переслідування журналістів і представників журналістських організацій”, – йдеться у повідомленні.

У новому рейтингу свободи слова від «Репортерів без кордонів» Україна посіла негативне 102 місце з 180 країн.

Тож не дивно, що об’єктивне висвітлення журналістами медичної тематики в Україні зустрічає опір, яке цілком можна назвати організованим і скоординованим, з боку діючих, а точніше, бездіяльних осіб і державних органів.

Протягом 2017-2018 років член Національної спілки журналістів України, член Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, який представляє в Національній Раді громадські організації протитуберкульозного напряму Ігор Горбасенко, після безрезультатних звернень до керівництва та членів Національної Ради, провів ряд незалежних журналістських розслідувань, викликаних грубими порушеннями прав людини на життя і здоров’я.

Причиною, яка викликає тривогу та глибоку стурбованість, стала бездіяльність Уряду України в особі Віце-прем’єр-міністра Павла Розенка, МОЗ України, Державної Установи «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України» (ДУ «Центр громадського здоров’я» МОЗ України), Національної Ради і її керівництва в питаннях протидії стрімко наростаючій загрозі резистентного до ліків туберкульозу в Україні.

Короткий зміст незалежних журналістських розслідувань:

  • Україна займає друге місце у світі по розвитку смертельного туберкульозу з широкою лікарською стійкістю. Спасінням є використання спеціально розроблених новітніх ліків  – бедаквіліну і деламаніду.

Світ використовує бедаквілін з 2008 року. МОЗ і Уряд України, навіть після Майдану 2014 року, нажаль,  не зробили реальних крок для поставок цих препаратів у країну, що надалі додало політичну складову у забезпеченні українців – у 2013 році виробництво бедаквіліну для пострадянського простору перейшло до Російської Федерації, а  у липні  2017 року виробництво і по деламаніду також перейшло до Російської Федерації,  яка здійснює агресію по відношенню до України.

До цього часу ці ліки не постачаються в регіони України (потрібно 10 тис курсів для хворих на важкі форми туберкульозу, є тільки 200 курсів у якості наукового супроводу від Національного інституту Фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського). За цей час від туберкульозу загинули в Україні десятки тисяч громадян України, які могли б жити.

 

  • Досі не розроблена Міністерством охорони здоров’я «Дорожня карта» застосування бедаквіліну і деламаніду, не визначені заклади охорони здоров’я, де ці ліки повинні, за умовами розробника і виробника,  застосовуватися під суворим контролем МОЗ України, для унеможливлення розвитку резистентності до них і компрометації новітньої розробки.

 

  • Для приховування реального стану, унеможливлення обговорювання питання, під керівництвом та безпосередньою участю Віце-прем’єр-міністра Павла Розенка Національна Рада як державний орган ще у жовтні 2017 року зняла з порядку денного розгляд на кожному засіданні стану забезпечення  регіонів України протитуберкульозними ліками.

 

  • Профільний Віце-прем’єр-міністр Павло Розенко, що курує Міністерство охорони здоровя України, проявляє бездіяльність і безконтрольність у цих питаннях.

 

  • Згідно внутрішнього аудиту МОЗ України у третьому кварталі 2017 року у ДУ «Центр громадського здоров’я» МОЗ України саме під час керівництва Наталії  Нізової виявлені ознаки корупції, в тому числі із коштами Глобального Фонду .

 

  • Саме пані Наталія Нізова очолювала ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», який не спромігся прикласти належних лідерських зусиль для своєчасної розробки і затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018—2021 роки. Попередня Програма дійшла кінця у 2016 році. Нова Програма мала б бути розроблена і затверджена до прийняття державного бюджету на 2017 рік.  Як результат, Україна вже другий рік живе без Програми, яка б мала враховувати поточні зміни у епідемічному, економічному і соціальному стані в Україні. Нова Програма не розроблена у кінцевому варіанті  і не затверджена досі.

 

  • Колишній керівник ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», державний службовець Наталія Нізова, яка за своїми обов’язками повинна була перейматися забезпеченням бедаквіліну і деламаніду для України, але не займалася цим, що привело і приводить зараз до численних смертей за відсутністю цих ліків, не тільки не покарана, а, навпаки,  взята Павлом Розенком до себе радником в Уряд.

Наталія Нізова і досі займає посаду заступника члена Правління Глобального Фонду від виборчої групи країн Східної Європи та Центральної Азії.

  • На додаток, в результаті проведеного журналістського розслідування з’ясувалося,  що Віце-прем’єр-міністр П. Розенко згідно із керівними документами Уряду,  не має конкретних обов’язків і конкретної особистої відповідальності у сфері повсякденного моніторингу стану справ діяльності уповноваженого органу державної влади, в даному випадку,  Міністерства охорони здоров’я,   по організації і координації діяльності підпорядкованого МОЗ України. Таким чином, його дії в цьому напрямку не  передбачають правових наслідків.

 

  • Досі полишені впливу і голосу у Національній Раді такі критичні до захворювання на туберкульоз масивні групи населення, як внутрішні переселенці – мігранти  внаслідок військових дій на Сході України та окупованого Криму, діючі та звільнені у запас воїни – учасники бойових дій на сході України.

Хоча член Національної Ради Ігор Горбасенко, а також інші члени Національної Ради, поставили це питання і були підтримані рішенням Національної Ради ще у травні 2017 року. Між тим відповідні для рішення документи гальмуються в Уряді.

  • Жоден внутрішній механізм по нагляду за грантами Глобального Фонду в Урядовому органі – Національній Раді, не реагує ані на виявлені і викладені публічно факти ознак корупції основного реципієнта Глобального Фонду – ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», ані на кричущий стан із поставками новітніх протитуберкульозних ліків в Україну, ані порушення Віце-прем’єр-міністром і ДУ «Центр громадського здоров’я»  МОЗ  України  Кодексів етики та службової поведінки, встановлених Глобальним Фондом для керівного складу і основних реципієнтів-отримувачів коштів ГФ.

Факти, викладені в розслідуваннях, підтверджені документами і залишаються незаперечними, незважаючи на незграбні зусилля сторін, зацікавлених у замовченні проблем.

З розгорнутими матеріалами журналістських розслідувань з усіх цих приводів можна ознайомитись на сайті http://interhealth.org.ua

Таким чином, звернення члена Національної Ради Ігоря Горбасенка до Віце-прем’єр-міністр Павло Розенко і очолюваної і керованої ним Національної Ради, а також, до Глобального Фонду майже протягом року залишились без дієвої реакції.

Зростаюча епідемічна небезпека, при відсутності дієвої реакції всередині країни, вимушує звертатися до міжнародної спільноти за підтримкою.

Можна впевнено констатувати, що тільки широкий міжнародний розголос в результаті проведених незалежних журналістських розслідувань вимусив тих, хто має вирішувати проблеми за кошти платників податків, а саме Уряд і МОЗ України, робити перші, невпевнені кроки по державним перемовинам щодо поставок новітніх протитуберкульозних ліків.

Це має привести до зменшення ризику зараження здорової частини населення України і країн-сусідів внаслідок трудової міграції цією, нажаль,  смертельною зараз  в Україні формою туберкульозу.

Треба зазначити, що звернення до міжнародної спільноти з метою впливу на внутрішні процеси охорони здоров’я в Україні є дієвим.

У підсумку:

Нажаль, мій офіційний календарний термін перебування у  Національній Раді дістав кінця 14 червня 2018 року відповідно до  офіційного рішення.

І знаєте, шановні колеги, як закінчується моя, громадянина і журналіста,  майже десятирічна плідна каденція у Національній Раді, сповнена принципової боротьби за звільнення України від туберкульозу?

Пропоную ознайомитись із п. 3.3.1 проекту  рішення  засідання ради 12. 07.2018,  де зацікавлені очільники  Національної Ради під керівництвом  Павла Розенка, дуже заднім числом,   підготували такий собі «дємбєльский акорд»:

«Враховуючи, що у Горбасенка І. М. на момент розгляду питання сплив термін членства у Національній раді, вважати його вихід зі складу ради як члена Національної ради, який порушив норми Кодексу етики та службової поведінки для членів координаційних механізмів країн».

Кодексу, який для Національної ради України не існує, тому що ще не прийнятий рішенням Національної ради. Та і не збираються керуватися відповідними кодексами, Глобального фонду, що написані для їх посад,  ані П. Розенко, ані Н. Нізова, ані ДУ «Центр громадського здоров’я»  МОЗ України, як основний реципієнт Глобального Фонду.

На що розраховує пан Павло Розенко «і його молода команда», застосовуючи таке «карнавальне правосуддя»?

Вони знають: марно очікувати,  що я як журналіст  не  продовжу подальші незалежні розслідування щодо діяльності як посадовців Уряду, МОЗ України і Національної Ради щодо протидії ТБ до тих пір, поки це захворювання не стане таким же рідкісним і не небезпечним, як у  розвинених країнах світу, до яких ми у перспективі маємо приєднатися.

Очевидно ця команда, по дитячому, незграбно, намагаючись приклеїти ярлик вигнанця і порушника дисципліни,  розраховує  у відповідь на аргументи розслідувань надавати не конструктивну відповідь, а  зневажливо розмахувати ярликом.

ТАКІ ДІЇ ОДНОЗНАЧНО Є ПЕРЕСЛІДУВАННЯМ ЖУРНАЛІСТА ЗА ЙОГО ПРОФЕСІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ І ЧЕРГОВИМ УТИСКОМ СВОБОДИ СЛОВА В УКРАЇНІ.

Тому обставини вимушують мене  про ці події поінформувати широкий загал  зацікавлених сторін, журналістів та їх організацій, в тому числі і за межами України.

Взагалі, журналістам не звикати до утисків і переслідувань за професійну діяльність.

Викликає набагато більшу тривогу і занепокоєність інше.

Водночас почалося «полювання на відьом», і аналогічних переслідувань зазнали інші члени Національної Ради, які мають свою думку і також задавали незручні питання урядовому органу – Національній раді і її керівництву. Вони також не отримали відповідей по суті ані від Національної Ради, ані від посадових осіб  Глобального Фонду,  і вимушені були звернулись до міжнародної спільноти. Замість розгляду питань по суті, їх намагаються витиснути із Національної ради.

Національна Рада перетворюється на антидемократичний орган, члени якого повинні надавати поради і консультації   Віце-прем’єр-міністра не з реального життя, а такі, які влаштовують вузьке коло «зацікавлених сторін». Члени Національної ради, які мають волю висловлювати незалежну думку, виштовхуються із її складу.

Переслідувань за різною мотивацією зазнали Віктор Пилипенко, Голова правління  Всеукраїнської асоціації людей, які перехворіли на туберкульоз «Сильніші за ТБ»,  які захищають хворих і членів їх сімей, а також Юлія Дорохова, представник спільноти секс-бізнесу.

Ті ж самі «зацікавлені сторони» хочуть відштовхнути від участі у роботі Національної ради Віталія Руденка, голову правління БО «Українці проти туберкульозу», який відомий своїм принциповим відношенням до питань боротьби із туберкульозом.

Іншими словами, не вирішуючи, а відштовхуючи на узбіччя нагальні питання боротьби із хворобами,  Національна рада як орган становиться токсичною для охорони здоров’я громадян.

В «сухому залишку» маємо:

– сучасних ліків, так необхідних хворим на надважкі форми туберкульозу, в регіонах Україні нема досі. Втрачений час, а це мінімум 4 роки,  і люди продовжують помирати в марному очікуванні спасіння;

– Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018—2021 роки, що повинна прийти на зміну тій,  що закінчилася у 2016 році, нема досі;

– державні люди займаються чимось далеким від захисту громадян від туберкульозу. Але чим?

Цьому, напевне, будуть присвячені наступні журналістські розслідування.

Позиція Віце-прем’єр-міністра і керівника Національної ради Павла Розенка щодо реагування на негаразди в боротьбі із туберкульозом стала очевидною. Невідома публічна особиста позиція міністра охорони здоров’я, члена Національної ради пані У. Супрун. При стрімкому розвитку туберкульозу із широкою стійкістю до ліків це неприпустимо. Конкретно чиїх інтересів вона стала заручником?

Я далекий від намагання нав’язати свою думку. Але не варто забувати, що to minister– у перекладі із англійської означає «Слугувати».  Не плутати із «прислуговувати». І будь-яка посадова особа Кабінету Міністрів України, в тому числі і в. о. Міністра охорони здоров’я,  мають слугувати саме народу України. Навіть не змарнілому бюджету, не корпоративним інтересам, а саме народу України. Пам’ятаємо про це.

Ігор Горбасенко,  журналіст, співголова Коаліції організацій «Зупинимо туберкульоз разом».

Поширити допис