Головна > Правова допомога > ВС/ККС: Крадіжку платіжних карток слід кваліфікувати за частиною 1 статті 357 КК України

ВС/ККС: Крадіжку платіжних карток слід кваліфікувати за частиною 1 статті 357 КК України

Фабула судового акту: Диспозиція частини третьої статті 357 Кримінального кодексу України визначає як злочин незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.

Водночас чинне кримінальне законодавство переліку інших важливих особистих документів не містить.

У зв’язку із такою правовою невизначеністю трапляються випадки невірної кваліфікації дій осіб, які вчинили злочини передбачені ст. 357 КК України.

У даній постанові Касаційний кримінальний суд висловив своє бачення даного питання та визначив свою позицію щодо віднесення платіжних банківських карток до особливо важливих особистих документів.

У цій справі особу засуджено за злочини передбачені ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України.

Відповідно до вироку суду винна особа викрав таємно заволодів пенсійною банківською карткою потерпілого та в цей же день дізнавшись пін-код до раніше викраденої ним картки, з банкомату таємно заволодів належними потерпілому грошовими коштами.

З правовою кваліфікацією злочинних дій засудженого апеляційний суд погодився.

На зазначені рішення прокурором подано касаційну скаргу щодо перекваліфікації дій засудженого з частини 3 на частину 1 статті 357 КК України яку вмотивовано тим, що засуджений незаконно заволодів платіжною карткою, яка не є особливо вважливим особистим документом.

Касаційний кримінальний суд з позицією прокурора погодився та обґрунтовуючи своє рішення зазначив, що Предметом злочину, передбаченого ст. 357 КК України є: зокрема, офіційні документи, у тому числі електронні, штампи, печатки; приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (частини 1 і 2 ст. 357 КК України); паспорт або інший важливий особистий документ (ч. 3 ст. 357 КК України).

Згідно примітки до ст. 358 КК України під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

До інших «важливих особистих документів» слід відносити посвідчення, військовий квиток, трудову книжку, диплом про закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, проїзний документ дитини, картка фізичної особи – платника податків, інші офіційні або приватні документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких істотно ускладнює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів.

Предметом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, є також паспорт громадянина (підданого) іншої держави, а також інші важливі особисті документи іноземців.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання чи є той або інший документ для даної особи важливим, має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, важливості фактів, які засвідчуються документом, можливості його відновлення, розміру збитків від втрати документа. Також, віднесення платіжної банківської картки до важливих особистих документів має бути обґрунтованим з наведенням доводів на підтвердження, що ці документи були особистими та важливими для потерпілої особи.

Водночас сукупність норм до ст. 1 Закону України «Про інформацію», п.п.1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» вказує, що документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) є засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. Одним з видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби (платіжні картки тощо).

Отже ККС зробив висновок про те, що платіжна банківська картка не відповідає ознакам важливого особистого документу, тобто предмету злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 Кримінального кодексу України, а є офіційним документом, і відповідно предметом злочину передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України.

Джерело

Please follow and like us:
error