Головна > Правова допомога > «Поміляйко проти України»: відсутність ефективного розслідування свідчить про наявність ознак катування

«Поміляйко проти України»: відсутність ефективного розслідування свідчить про наявність ознак катування

Фабула судового акту: заявниця звернулася до ЄСПЛ у зв’язку з порушенням Україною норм ст. 3 та ст. 13 ЄКПЛ через заподіяння їй тілесних ушкоджень працівниками міліції та відсутність проведення ефективного розслідування за її скаргами щодо таких неправомірних дій представників правоохоронних органів. Водночас привертає увагу те, що Україна в даній справі не надала будь-яких коментарів та документів для спростування доводів заявниці з приводу фактів жорстокого поводження з нею та неналежної реакції компетентних органів державної влади на численні скарги з приводу вчинення злочину щодо неї працівниками міліції.

ЄСПЛ констатував порушення Україною норми ст. 3 ЄКПЛ, оскільки жінку було викликано до міліції, після чого її відразу було госпіталізовано до лікарні, де лікарі зафіксували численні тілесні ушкодження на її тілі та на її ж вимогу відразу проінформували міліцію щодо походження таких ушкоджень, згодом заявниця була вимушена пройти тривалий курс лікування. Окрім того, в Рішенні наголошено, що з огляду на початкове розслідування фактів заподіяння тілесних ушкоджень працівниками того ж відділу міліції, де й працювали фігуранти протиправних дій щодо заявниці, численні випадки ініціювання та припинення розслідування злочину щодо жінки органами прокуратури в ході яких не вдалося встановити будь-яких причин походження тілесних ушкоджень на тілі особи «поза розумним сумнівом», ЄСПЛ також констатував порушення Україною норми ст. 3 ЄКПЛ через відсутність належного та ефективного розслідування злочину за скаргою заявниці щодо протиправних діянь працівників міліції стосовно неї під час її виклику до правоохоронного органу.

Заявниця вимагала стягнення на її користь 70 000,00 EUR моральної шкоди та 850,00 EUR компенсації судових та інших витрат, однак ЄСПЛ врахував фактичні обставини та взявши до уваги принципи права дійшов висновку, що справедливою сатисфакцією в даному випадку є 20 000,00 EUR компенсації моральної шкоди та 850,00 EUR компенсації підтверджених заявницею судових та інших витрат.

Аналізуйте судовий акт: Рішення у справі «Аднаралов проти України», заява №10493/12, від 27 листопада 2014 року;

Рішення у справі «Мете та інші проти Туреччини», заява №294/08, від 4 жовтня 2011 року;

Рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України», заява №42310/04, від 21 квітня 2011 року;

Рішення у справі «Буїд проти Бельгії», заява №23380/09, від 28 вересня 2015 року;

Рішення у справі «Савіцький проти України», заява №38773/05, від 26 липня 2012 року;

Рішення у справі «Гриненко проти України», заява №33627/06, від 15 листопада 2012 року;

Рішення у справі «Жизіцький проти України», заява №57980/11, від 19 лютого 2015 року;

Рішення у справі «Каверзін проти України», заява №23893/03, від 15 травня 2012 року.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ


П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа “Поміляйко проти України” 
(Заява № 60426/11)

СТРАСБУРГ,
11 лютого 2016 року

ОСТАТОЧНЕ
11 травня 2016 року

Автентичний переклад

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі “Поміляйко проти України”

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

  Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,
Ганна Юдківська (<…>),
Ерік Мьосе (<…>),
Фаріс Вегабовіч (<…>),
Йонко Грозєв (<…>),
Сіофра О’Лірі (<…>),
Мартіньш Мітс (<…>), судді,
та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 січня 2016 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 60426/11), яку 13 липня 2011 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України пані Світлана Миколаївна Поміляйко (далі – заявниця).

2. Заявницю представляла пані Н.Г. Охотнікова – юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження – п. Б. Бабін з Міністерства юстиції України.

3. Заявниця стверджувала, що під час перебування під вартою в міліції її було піддано серйозному жорстокому поводженню, яке становило катування, та що органи влади належним чином не розслідували її скарги у зв’язку з цим.

4. 3 грудня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилася у 1968 році і проживає у м. Харкові.

6. На початку листопада 2008 року з підприємства, на якому працювала заявниця, було викрадено обладнання.

7. У зв’язку з крадіжкою Орджонікідзевський РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області викликав заявницю та одну з її співробітниць на допит.

8. 8 листопада 2008 року об 11 год. 15 хв. заявниця прийшла до районного відділу міліції.

A. Виклад подій 8 листопада 2008 року заявницею

(Уряд коментарів у зв’язку з цим не надав)

9. Приблизно об 11 год. 35 хв. 8 листопада 2008 року оперуповноважений Т. провів заявницю на четвертий поверх районного відділу міліції. Він попросив її зачекати у коридорі та увійшов до кабінету № 56. Через п’ять хвилин заявниця почула жіночий крик, який долинав з того кабінету. Т. відчинив двері та наказав працівникові міліції, який проходив по коридору, завести заявницю до його кабінету. Там її змусили очікувати близько двадцяти хвилин. Потім Т. провів її до кабінету № 56. Він заштовхнув її всередину, завів руки за спину та застосував до неї наручники, навіть незважаючи на те, що вона не чинила опору.

10. Т. та його колега С., який також був присутній у кабінеті, залякували заявницю з метою змусити її зізнатися у вчиненні крадіжки. Вони сказали їй, що її співробітниця, пані Л., вже почала “колотися”. Заявниця помітила на підлозі речі пані Л. Вона вирішила, що вона чула саме її крик.

11. Не отримавши від заявниці визнавальні покази, Т. та С. змусили її сісти на стілець, одягли на голову поліетиленовий пакет та почали її душити. У той самий час вони били її по голові, обличчю, губах, щоб вона не прокусила пакет. Заявниця кілька разів втрачала свідомість. Коли вона сказала працівникам міліції, що їй потрібно відвідати туалет, С. вдарив її у живіт та по голові. Вона знову знепритомніла та мимоволі обмочилася. Через деякий час заявниця помітила, що у кабінеті присутній ще один працівник міліції – П.

12. Після кількох годин жорстокого поводження заявницю відвели до іншого кабінету, в якому вона залишалась близько двадцяти хвилин. Після цього заявницю доставили до жінки – працівника міліції, яка її офіційно допитала.

13. Приблизно о 18 год. заявниця підписала протокол допиту. Її доставили до кабінету начальника слідчого відділу, який заявив, що вона є головним підозрюваним у справі про крадіжку та що її колеги вказали на неї як на ймовірного крадія. Заявниця поскаржилась на жорстоке поводження. Її скаргу було проігноровано.

14. Заявницю знову відвели до кабінету № 56, в якому працівники міліції погрожували їй та намагалися чинити на неї тиск, для того, щоб змусити її зізнатися. Вона неодноразово відмовлялася та заявляла про свою невинуватість. Заявницю примусили написати розписку, що вона не має претензій до поводження працівників міліції з нею.

15. Приблизно о 20 год. 8 листопада 2008 року її було звільнено.

16. Заявниця надала Судові п’ять кольорових світлин зі своїм зображенням, на яких видно численні синці на руках та передпліччях.

B. Розслідування скарг заявниці на жорстоке поводження

17. 9 листопада 2008 року (наступного дня після її звільнення) заявниця погано почувалась і викликала швидку медичну допомогу.

18. З 9 по 27 листопада 2008 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні у зв’язку із закритою черепно-мозковою травмою, струсом мозку, забоями м’яких тканин голови, верхньої та нижньої кінцівок, забоями передньої черевної стінки, остеохондрозом поперекового відділу хребта та астенічним синдромом.

19. 9 листопада 2008 року адміністрація лікарні повідомила Орджонікідзевський РВ ХМУ ГУМВС України у Харківській області про травми заявниці, які їй, як стверджувалося, було завдано працівниками міліції.

20. 10 листопада 2008 року заявниця подала скаргу на жорстоке з нею поводження до прокуратури Орджонікідзевського району м. Харкова (далі – районна прокуратура). Пані Л. подала подібну скаргу.

21. 18 листопада 2008 року райвідділ міліції відмовився порушувати кримінальну справу на підставі відомостей, наданих адміністрацією лікарні.

22. 12 грудня 2008 року районна прокуратура порушила кримінальну справу щодо працівників міліції за підозрою у перевищенні службових повноважень, яке супроводжувалося насильством, болісними і такими, що ображають особистість потерпілого, діями. Внаслідок цього 16 грудня 2008 року прокурор також скасував постанову від 18 листопада 2008 року.

23. Після виписки з лікарні заявниця залишалася на лікарняному до 19 грудня 2008 року.

24. 15 січня 2009 року слідчий вилучив штани, в які заявниця була одягнена 8 листопада 2008 року. Судово-імунологічна експертиза виявила на них сліди її сечі.

25. З 27 листопада 2008 року по 26 січня 2009 року проводилася судово-медична експертиза з метою встановлення ушкоджень заявниці та їхнього характеру. Зазначена експертиза ґрунтувалась на записах з медичної картки заявниці, а також на результатах її обстеження. Експерт вважав встановленим, що на час госпіталізації заявниця мала синці на обох руках, які було завдано тупими предметами за день чи три дні до того. Експерт зазначив, що більш точно встановити час завдання цих тілесних ушкоджень було неможливо. Що стосується забоїв м’яких тканин, експерт не вважав за необхідне врахувати цей діагноз як такий, що ґрунтувався на особистій думці лікаря, який обстежив заявницю. Діагностовані тим самим лікарем закрита черепно-мозкова травма та струс мозку вважалися експертом такими, що не підтверджуються достатньою мірою “клінічними даними”. Насамкінець експерт зазначив, що заявниця страждає від астеноневротичного синдрому, але встановити його походження неможливо.

26. 9 лютого 2009 року було проведено судово-почеркознавчу експертизу розписки заявниці на офіційному протоколі допиту від 8 листопада 2008 року. Експерт дійшов висновку, що при написанні цієї розписки заявниця перебувала у “незвичайному стані”.

27. Того ж дня працівник міліції Т. оскаржив постанову від 12 грудня 2008 року до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова (далі – районний суд).

28. 24 лютого 2009 року районний суд залишив скаргу без задоволення.

29. Проте 19 березня 2009 року апеляційний суд Харківської області (далі – апеляційний суд) скасував зазначене рішення та повернув справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

30. З 3 березня по 2 квітня 2009 року проводилася ще одна судово-медична експертиза тілесних ушкоджень заявниці. Згідно з висновком експертизи у заявниці були виявлені численні крововиливи на руках, плечах та стегнах. Ці тілесні ушкодження могли бути завдані у час та за обставин, описаних нею. Через затримку перед проведенням першої судово-медичної експертизи видавалося неможливим дійти більш точних висновків.

31. 22 квітня 2009 року районний суд скасував постанову слідчого прокуратури від 12 грудня 2008 року. 7 травня 2009 року це рішення було скасовано апеляційним судом.

32. 5 червня 2009 року районний суд знову скасував постанову слідчого прокуратури від 12 грудня 2008 року. 25 червня 2009 року це рішення також було скасовано апеляційним судом.

33. 18 листопада 2009 року заявниця та пані Л. з фотографій, пред’явлених їм, упізнали працівників міліції, які піддали їх жорстокому поводженню.

34. Проте 4 лютого 2010 року слідчий закрив кримінальну справу щодо працівників міліції, посилаючись на відсутність складу злочину в їхніх діях.

35. 30 вересня 2010 року районний суд залишив скаргу заявниці на постанову старшого слідчого прокуратури без задоволення.

36. 15 листопада 2010 року апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції та повернув справу на новий розгляд.

37. 21 грудня 2010 року районний суд задовольнив скаргу заявниці та скасував постанову слідчого від 4 лютого 2010 року.

38. 13 січня 2011 року апеляційний суд залишив це рішення без змін.

39. У березні та у травні 2011 року заявниця подавала клопотання про надання їй відомостей про хід справи. Її клопотання було залишено без відповіді.

II. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

40. Відповідні положення Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року) наведено в рішенні у справі “Аднаралов проти України” (Adnaralov v. Ukraine) (заява № 10493/12, пп. 32 та 33, від 27 листопада 2014 року).

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

41. Заявниця скаржилась, що вона зазнала катування з боку працівників міліції та що на національному рівні з цього приводу не було проведено ефективного розслідування її скарг. Хоча заявниця посилалась на статті 3 та 13 Конвенції, Суд вважає за належне розглянути цю скаргу лише за статтею 3 Конвенції, в якій зазначено таке:

“Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.”.

A. Прийнятність

42. Суд зазначає, що заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту “а” пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Стверджуване жорстоке поводження із заявницею

43. Заявниця наполягала на своїх скаргах.

44. Уряд не надав жодних зауважень по суті заяви.

45. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції є втіленням однієї з основоположних цінностей демократичних суспільств (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі “Сельмуні проти Франції” (Selmouni v. France) [ВП], заява № 25803/94, п. 95, ECHR 1999-V). У разі подання скарг за цією статтею Суд повинен провести особливо ретельний аналіз, і він робитиме це з урахуванням усієї доказової бази, наданої сторонами (див. рішення у справах “Матьяр проти Туреччини” (Matyar v. Turkey), заява № 23423/94, п. 109, від 21 лютого 2002 року, та “Улькю Екінджі проти Туреччини” (<…>), заява № 27602/95, п. 136, від 16 липня 2002 року).

46. Оцінюючи докази, Суд, як правило, застосовує критерій доведеності “поза розумним сумнівом” (див. рішення у справі “Ірландія проти Сполученого Королівства” (Ireland v. the United Kingdom)) від 18 січня 1978 року, п. 161, серія А, № 25). Проте така доведеність може випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою ознак чи схожих неспростовних презумпцій. Коли вся чи значна частина інформації щодо подій, про які йдеться, відома виключно органам влади, – як це має місце у справі щодо ув’язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, – і коли у таких осіб під час їхнього ув’язнення з’являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції щодо фактів. При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справах “Рібіч проти Австрії” (Ribitsch v. Austria), від 4 грудня 1995 року, п. 34, серія А № 336, та “Салман проти Туреччини” (Salman v. Turkey) [ВП], заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

47. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що наступного дня після стверджуваного жорстокого поводження заявниці було діагностовано численні тілесні ушкодження, у зв’язку з якими вона впродовж вісімнадцяти днів проходила стаціонарне лікування в лікарні, а потім перебувала на лікарняному впродовж ще трьох тижнів. Лікарі у лікарні, в якій вона перебувала, вважали за необхідне негайно повідомити міліцію про її тілесні ушкодження (див. пункти 18 та 19). Ці лікарі вважали твердження про жорстоке поводження правдоподібними. Крім того, дві судово-медичні експертизи загалом підтвердили ці твердження (див. пункти 25 та 30). У висновку експертизи також було зазначено, що заявниця підписала протокол її офіційного допиту від 8 листопада 2008 року “у незвичайному стані” (див. пункт 26). Насамкінець Суд не забуває про пізніший висновок експертизи, в якому зафіксовано, що на штанах, у які заявниця була одягнена у день допиту, було виявлено сліди сечі (див. пункт 24).

48. Суд також зазначає, що органи влади не надали жодного альтернативного пояснення походження тілесних ушкоджень у заявниці.

49. Врахувавши усі вище наведені міркування та беручи до уваги мовчання Уряду з цього питання, Суд вважає достатньо встановленим той факт, що заявниця зазнала жорстокого поводження, на яке вона скаржилася.

50. У своїй практиці Суд неодноразово вказував на те, що стосовно особи, яка позбавлена свободи, або взагалі, якій протистоять працівники правоохоронних органів, будь-яке застосування фізичної сили, яке не було викликано суворою необхідністю внаслідок власної поведінки особи, принижує людську гідність та є порушенням права, гарантованого статтею 3Конвенції (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі “Рібіч проти Австрії” (Ribitsch v. Austria), п. 38, рішення у справах “Мете та інші проти Туреччини” (Mete and Others v. Turkey) , заява № 294/08, п. 106, від 4 жовтня 2011 року, “Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія” (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [ВП], заява № 39630/09, п. 207, ECHR 2012, та “Буїд проти Бельгії” (Bouyis v. Belgium) [ВП], заява № 23380/09, п. 101, від 28 вересня 2015 року).

51. Суду цій справі вважає, що заявниця постраждала від серйозного порушення її фізичної недоторканості та гідності. При оцінці тяжкості жорстокого поводження, про яке йдеться, Суд надає ваги: статі заявниці та тій непереборній силі, яку являли собою троє тренованих чоловіків, якими були працівники міліції, що піддали її насильству; меті жорстокого поводження, якою було отримання визнання у вчиненні злочину; характеру жорстокого поводження, яке включало поліетиленовий пакет, одягнутий на голову заявниці, та спробу або симуляцію удушення; ступінь тілесних ушкоджень заявниці, зафіксованих у лікарні після її виписки; психологічному тиску на заявницю, який виник внаслідок одночасного допиту (а, можливо, й жорстокого поводження) її співробітниці, та, насамкінець, приниженню гідності заявниці у зв’язку з її мимовільним сечовипусканням у становищі повної безпорадності. Суд вважає ці міркування достатніми для того, аби дійти висновку, що заявниця зазнала жорстокого поводження, серйозного настільки, щоб становити катування (див. пункт 1 статті 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, у згаданому рішенні у справі “Сельмуні проти Франції”(Selmouni v. France), п. 97, та в рішенні у справі “Нечипорук та Йонкало проти України”(Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 157 in fine, від 21 квітня 2011 року).

52. Відповідно було порушення матеріально-правового аспекту статті 3 Конвенції.

2. Ефективність розслідування

53. Суд наголошує на тому, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції гарантувати “кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у … Конвенції”, за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування (див., серед інших джерел, рішення у справі “Лабіта проти Італії” (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, пп. 131, ECHR 2000-IV). Таким чином, органи влади завжди повинні сумлінно намагатись з’ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (див. рішення у справі “Ассенов та інші проти Болгарії” (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28 жовтня 1998 року, п. 103 et seq., Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII).

54. У цій справі заявниця подала небезпідставну скаргу на те, що її було піддано жорстокому поводженню, забороненому статтею 3 Конвенції. Отже, органи влади були зобов’язані розслідувати цей факт відповідно до зазначених вище стандартів ефективності.

55. Суд зазначає, що органи прокуратури було повідомлено про жорстоке поводження із заявницею негайно після її звільнення. Спочатку слідство проводилося відділом міліції, в якому працювали працівники міліції, що, як стверджувалося, жорстоко поводилися із заявницею. Отже, не можна вважати, що таке слідство супроводжувалося гарантіями незалежності та безсторонності (див. рішення у справі “Савіцький проти України” (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, п. 103, від 26 липня 2012 року).

56. Суд також зауважує, що подальше розслідування кримінальної справи, порушеної органами прокуратури щодо причетних працівників міліції, неодноразово закривалось та відновлювалось. У той час як усі докази у матеріалах справи підтверджували твердження заявниці про жорстоке поводження, органи прокуратури дійшли висновку про відсутність складу злочину у діях працівників міліції, не обґрунтувавши цей висновок жодними аргументами. Не було здійснено жодних спроб пояснити походження тілесних ушкоджень у заявниці. Загалом видається, що підхід органів влади до розслідування скарг заявниці здебільшого мав на меті виправдання підозрюваних працівників міліції, а не встановлення фактичних обставин, за яких було завдано тілесних ушкоджень.

57. Суд зазначає, що у низці інших справ проти України він вже засуджував методи розслідування, схожі на методи розслідування у цій справі (див., наприклад, рішення у справі “Дрозд проти України” (Drozd v. Ukraine), заява № 12174/03, пп. 68-71, від 30 липня 2009 року, згадане рішення у справі “Савіцький проти України” (Savitskyy v. Ukraine), пп. 121-122, рішення у справах “Гриненко проти України”, (Grinenko v. Ukraine) заява № 33627/06, п. 62, від 15 листопада 2012 року, та “Жизіцький проти України” (Zhyzitskyy v. Ukraine), заява № 57980/11, пп. 49-53, від 19 лютого 2015 року). Більше того, у справі “Каверзін проти України” (Kaverzin v. Ukraine) (заява № 23893/03, пп. 173-180, від 15 травня 2012 року), Суд встановив, що небажання органів влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг підозрюваних у злочинах на жорстоке поводження становить системну проблему у розумінні статті 46Конвенції. З огляду на обставини цієї справи та свою попередню практику, Суд доходить висновку, що у цій справі також не було здійснено серйозної спроби розслідування тверджень заявниці про жорстоке поводження.

58. Відповідно було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції у зв’язку з розслідуванням скарг заявниці на її катування в міліції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

59. Статтею 41 Конвенції передбачено:

“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.”.

A. Шкода

60. Заявниця вимагала 70000 євро відшкодування моральної шкоди.

61. Уряд заперечив цю вимогу як надмірну.

62. Суд вважає, що заявниця зазнала моральної шкоди, яку не може бути компенсовано самою лише констатацією порушення конвенційних прав. Зважаючи на обставини справи та постановляючи рішення на засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції, Суд присуджує заявниці 20000 євро відшкодування моральної шкоди та додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись.

B. Судові та інші витрати

63. Заявниця також вимагала 850 євро компенсації судових та інших витрат, яких вона зазнала під час провадження у Суді.

64. Уряд не прокоментував цю вимогу.

65. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі Суд, беручи до уваги наявні в нього документи та зазначені вище критерії, вважає за належне задовольнити вимогу заявниці щодо компенсації судових та інших витрат і присудити їй суму у розмірі 850 євро.

C. Пеня

66. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що заявницю було піддано катуванням у порушення статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування тверджень заявниці стосовно катування її працівниками міліції.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 20000 (двадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись;

(ii) 850 (вісімсот п’ятдесят) євро компенсації судових та інших витрат і додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 лютого 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК

Голова Ангеліка НУССБЕРГЕР

Джерело

Please follow and like us: