Головна > Правова допомога > ВСУ: Для кваліфікації дій особи за ст. 296 КК обов’язковим є наявність умисла винного саме на порушення громадського порядку (№ 5-17кс12 від 04.10.2012)

ВСУ: Для кваліфікації дій особи за ст. 296 КК обов’язковим є наявність умисла винного саме на порушення громадського порядку (№ 5-17кс12 від 04.10.2012)

Фабула судового акту: Єдине рішення ВСУ у якому ґрунтовно проаналізовано проблематику кваліфікації дій за ст. 296 КК України (Хуліганство).

За вироком суду особу засуджено за те, що він у вечірній час з метою відігнати продчих собак здійснив постірл із пістолета, спорядженого гумовими кулями чим порушив спокій і відпочинок жителів вулиці, які стали роботи йому зауваження.

У відповідь на це засуджений почав лаятись на їх адресу нецензурною лайкою та провокувати бійку. Після цього винна особа зробила постріл із вказаного пістолета у бік одного з потерпілих чим спричинив останньому тілесні ушкодження та намагався вистрілити в іншого потерпілого.

За такі дії його було засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України. З таким рішенням погодився і ВССУ.

У своїй заяві до ВСУ засуджений поставив питання про закриття справи стосовно нього у зв’язку із відутністю у його діях складу злочину, оскільки конфлікт між ним та потерпілими виник на ґрунті особистих неприязних стосунків, постріл з пістолета стався випадково під час обопільної штовханини із потерпілим, в процесі якої він упав і, коли вдарився об тверду поверхню, мимоволі натиснув на курок пістолета, який в момент падіння тримав у руці. Ці обставини, на переконання заявника, виключають кваліфікацію його дій за ознаками хуліганства.

В свою чергу ВСУ відмовляючи у задоволенні цієї заяви зазначив, що диспозиція ст. 296 КК України визначає обсяг суспільних відносин, які охороняються їх дією, й водночас визначають умови, характер, підстави застосування заходів примусу до суб’єктів, які порушили встановлений ними обов’язок утримуватися від учинення дій певного змісту.

Об’єктом захисту цих норм є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров’я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об’єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.

В основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров’я, крім інших ознак, перебувають об’єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб’єктивної сторони злочину, як його мотив.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об’єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.

Аналізуйте судовий акт: Вирок за ст. 296 КК: Чи являється викручування штатної дросельної втулки з каналу ствола переробкою його в бойову зброю? Виявляється, що ні? (Івано-Франківський міський суд, суддя Болюк І.І.)

Вирок: Навіть за легкі тілесні ушкодження можна отримати судимість або побутовий злочин за ч. 1, ст. 125 КК України (Вирок Жовтневий райсуд м. Харкова від 6 грудня 2016р. у справі № 639/4583/16-к )

ВССУ: Справи про злочини, які посягають на суспільний порядок НЕ підлягають закриттю з підстав примирення обвинуваченого з потерпілим (№ 639/10443/15-к від 22.06.2017)

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2012 року                                                   місто Київ

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:головуючого заступника Голови Верховного Суду України – секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України – Редьки А.І.,суддів:                      Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф., за участю: заявника ОСОБА_1.1.,  представника заявника – адвоката ОСОБА_2, начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах – Курапова М.В.,

розглянувши кримінальну справу за заявою засудженого ОСОБА_1.1 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2012 року,

установила:

вироком Вишгородського районного суду Київської області від 14 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 1 вересня 2011 року,

ОСОБА_1.1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, такого, що не має судимості,

засуджено за частиною четвертою статті 296 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі статті 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_1.1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки з покладенням обов’язків, передбачених статтею 76 цього ж Кодексу.

ОСОБА_1.1 визнано винним у злочині, скоєному за таких обставин.

16 липня 2010 року в нічний час – приблизно о 23 годині 50 хвилин – ОСОБА_1.1, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, знаходився на вулиці Ягідній у місті Вишгороді Київської області, де вигулював свого собаку. При собі мав вогнепальну зброю – гладкоствольний пістолет, заряджений гумовими кулями несмертельної дії.

Намагаючись відігнати від себе зграю бездомних собак, ОСОБА_1.1 здійснив кілька пострілів із пістолета, чим порушив спокій і відпочинок жителів вулиці, зокрема й потерпілих ОСОБА_3.1 та ОСОБА_4, мешканців ІНФОРМАЦІЯ_4. У відповідь на зауваження ОСОБА_3.1 про неприпустимість пострілів із вогнепальної зброї у нічний час у людному місці ОСОБА_1.1 висловився на його адресу брутальною (нецензурною) лайкою і став провокувати бійку.

Коли на вулицю вийшли спочатку ОСОБА_4, зять ОСОБА_3.1, а потім і сам ОСОБА_3.1, ОСОБА_1.1 продовжив грубо порушувати громадський порядок. Із мотивів явної неповаги до суспільства, ігноруючи правила співжиття, взаємоповаги, засади моральності, з особливою зухвалістю в людному місці затіяв бійку з ОСОБА_4. Наставив пістолет на нього й пострілом у ліве стегно заподіяв йому легке тілесне ушкодження. Потім спрямував зброю в голову ОСОБА_4, але той відвів її від себе й вибив із руки ОСОБА_1.1. У ході шарпанини підійшов ОСОБА_3.1 й хотів відтягнути ОСОБА_1.1 від ОСОБА_4, але той у відповідь завдав йому удар рукою в живіт, від якого ОСОБА_3.1 упав і розбив собі коліно.

На шум бійки з будинку вибігли дружина ОСОБА_3.1 та дружина ОСОБА_1.1, які припинили хуліганські дії останнього.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 лютого 2012 року касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_1.1 залишив без задоволення, а судові рішення – без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України засуджений ОСОБА_1.1 просить ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2012 року щодо нього скасувати, а справу закрити згідно з пунктом 2 частини першої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, а саме за відсутністю в його діях складу злочину. Підставами такого рішення, на його думку, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Вважає, що конфлікт між ним та потерпілими виник на ґрунті особистих неприязних стосунків, постріл з пістолета стався випадково під час обопільної штовханини із ОСОБА_4, в процесі якої він упав і, коли вдарився об тверду поверхню, мимоволі натиснув на курок пістолета, який в момент падіння тримав у руці. Ці обставини, на переконання заявника, виключають кваліфікацію його дій за ознаками хуліганства.

На обґрунтування заяви засуджений ОСОБА_1.1 надав копію ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року в справі щодо ОСОБА_5. У цій справі Торезький міський суд Донецької області вироком від 11 березня 2011 року перекваліфікував дії засудженого з частини четвертої статті 296 на частину другу статті 125 Кримінального кодексу України, а касаційний суд погодився з таким рішенням, залишивши судове рішення без змін.

Для порівняння заявник послався також на справу щодо ОСОБА_3, яку Новоазовський районний суд Донецької області вироком від 20 серпня 2009 року визнав винною у злочинах, передбачених частиною першою статті 121, частиною четвертою статті 296 Кримінального кодексу України. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою від 9 серпня 2011 року цей вирок у частині засудження за частиною четвертою статті 296 Кримінального кодексу України скасувала, а справу за цим обвинуваченням закрила на підставі пункту 2 частини першої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України за відсутністю в діях складу злочину.

Як приклад неоднакового застосування норми закону про кримінальну відповідальність заявник надав кримінальну справу стосовно ОСОБА_1, яку Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області вироком від 27 жовтня 2010 року визнав винною у злочинах, передбачених частиною першою статті 122, частиною першою статті 296 Кримінального кодексу України. Касаційний суд – колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  –  своєю ухвалою від 21 квітня 2011 року цей вирок у частині засудження за частиною першою статті 296 Кримінального кодексу України скасувала з тих самих підстав, що й у справі стосовно ОСОБА_3.

Засуджений ОСОБА_1.1 вважає, що у порівнюваних судових рішеннях касаційний суд правильно визначив характер взаємин, що склалися між засудженими та потерпілими напередодні та під час злочину, правильно оцінив обстановку, за якої розгорталася подія посягання, і, дійшовши висновку, що протиправні дії засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були зумовлені особистими неприязними стосунками й не містили в собі ознак грубого порушення громадського порядку, слушно скасував рішення судів нижчих інстанцій про засудження їх за хуліганство (справи щодо ОСОБИ_3 і ОСОБА_1) та погодився з перекваліфікацією цього діяння на злочин проти здоров’я особи (справа стосовно ОСОБА_5). Ці обставини, на думку заявника, подібні до фактичних даних діяння, поставленого йому у провину, однак в оскарженому рішенні вони отримали протилежну кримінально-правову оцінку. Зазначені розбіжності вказують на неоднакове застосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь і є достатніми підставами для визнання оскарженого рішення касаційного суду незаконним та закриття справи із наведених у його заяві підстав.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення заявника ОСОБА_1.1 та його представника – адвоката ОСОБА_2 про задоволення заяви із наведеного в ній обґрунтування, пояснення прокурора Курапова М.В. про безпідставність доводів заяви та правильність висновків суду касаційної інстанції, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви та дійшла висновку про таке.

1. Кримінальна справа про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою ОСОБА_1.1 допущена до провадження Верховного Суду України у порядку, визначеному главою 321 Кримінально-процесуального кодексу, і розглядається за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40012 цього Кодексу.

2. Норми, передбачені частиною першою статті 296 КК України – хуліганство (основний склад злочину) – та частиною четвертою цієї самої статті, з-поміж інших ознак, – хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (кваліфікований склад злочину), – визначають обсяг (стан, зміст, певну сукупність) суспільних відносин, які охороняються їх дією, й водночас визначають умови, характер, підстави застосування заходів примусу до суб’єктів, які порушили встановлений ними обов’язок утримуватися від учинення дій певного змісту.

Об’єктом захисту цих норм є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров’я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об’єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.

Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством, зокрема із використанням травмуючих властивостей таких предметів, як вогнепальна зброя, і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

За зовнішнім виявом (набором фактів) хуліганство певним чином схоже на ряд інших діянь, зокрема найбільше на ті з них, які посягають на здоров’я, честь та гідність людини, її майно.

Однак схожість цих діянь не завжди може бути підставою для визнання їх однаковими (рівнозначними).

Правильну кримінально-правову оцінку хуліганства та відмежування його від, зокрема, посягань проти життя і здоров’я людини, а звідси – визначення однаковості чи неоднаковості застосування норми закону про кримінальну відповідальність, належить проводити за сукупністю ознак суспільно небезпечного діяння, які згідно із законом про кримінальну відповідальність охоплюються поняттям склад злочину і визначають діяння як злочинне та кримінально каране.

В основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров’я, крім інших ознак, перебувають об’єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб’єктивної сторони злочину, як його мотив.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об’єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.

Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Спонуки вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов’язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

У контексті сказаного слід послатися й на роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство», в яких зазначено, що суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім’ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

3. У кримінальній справі, в якій заявлено клопотання про перегляд судового рішення, фактичною підставою кваліфікації діяння ОСОБА_1.1, із дійсністю якої погодився суд касаційної інстанції, стали об’єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з’ясовані: природа взаємин, які склалися між ОСОБА_1.1 та потерпілими; причина виникнення діяння; час, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг посягання; характер та динаміка дій ОСОБА_1.1, властивості використаного ним знаряддя посягання; характер наслідків та причинний зв’язок між ними та діями ОСОБА_1.1.

З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення було зроблено висновок про наявність у діях ОСОБА_1.1 ознак хуліганства, вчиненого із застосуванням вогнепальної зброї.

ОСОБА_1.1 у своїй заяві посилається на існування особистої неприязні між ним та потерпілими, яка виникла раніше через їхнє незадоволення тим, що мешканці масиву за місцем проживання обрали його головою ініціативної групи замість матері дружини потерпілого ОСОБА_4.

Цим обставинам суд надав належну правову оцінку і відкинув як неспроможні.

Як видно із висновків оспореного рішення, питання про обрання голови ініціативної групи за своїм змістом та наслідками не було конфліктним, вичерпало себе на момент його розгляду, не отримало негативного подальшого розвитку, не викликало особистої неприязні між ОСОБА_1.1 та потерпілими і, як видно із перебігу інкримінованого ОСОБА_1.1 посягання, не стало складовою (умовою) причини його вчинення.

Автор заяви покликається також на те, що вогнепальну зброю він взяв не для використання її травмувальних властивостей з хуліганською метою, а для самозахисту, і що постріл із неї у нічний час та в людному місці був зумовлений необхідністю захиститися від зграї бездомних собак.

Твердження такого змісту не впливають на кримінально-правову оцінку хуліганства.

Початок прояву такого діяння може бути різний: наприклад, особа може завчасно передбачити, що перебуватиме у громадському місці під час проведення якихось заходів, й у зв’язку із цим готується, налаштовує себе на вчинення у той час відповідних протиправних дій, або ж рішення вчинити такі дії може виникнути спонтанно, раптово, ситуативно. Однак для кваліфікації хуліганства момент виникнення бажання його вчинити не є визначальним, оскільки не є конструктивною ознакою (складовою) цього посягання. Цей стан не виключає й того, що особа, яка не планувала або завчасно не готувалася і не мала наміру вчинити хуліганство, водночас може скоїти це діяння згодом за будь-яких обставин.

Постріл у повітря з вогнепальної зброї із зазначеною у заяві ціллю, дійсно, за певних обставин може бути виправданим. Таке ж трактування ці дії могли мати й за обстановки, описаної в судовому рішенні, але тоді, якщо б ОСОБА_1.1 у загальноприйнятній формі пояснив потерпілим причини застосування зброї. Натомість він, судячи з характеру його подальших дій, надав цьому пострілу протилежного значення й у відповідь на зауваження потерпілого вчинив інкриміновані йому дії.

4. У своїй заяві ОСОБА_1.1, як убачається з її змісту, поза зв’язком із предметом судового перегляду оспорює фактичні обставини справи, заперечує обґрунтованість висновків суду касаційної інстанції і просить дати їм відповідну правову оцінку з урахуванням наведених у заяві мотивів.

Зазначені твердження не стосуються (виходять за межі) визначеного законом предмета перегляду судового рішення, а тому не можуть бути підставами для його зміни чи скасування.

5. У судових рішеннях касаційного суду, на які робиться посилання як на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність, фактичні обставини кожного із суспільно небезпечних діянь за окремими ознаками схожі на діяння, вчинене ОСОБА_1.1. Ця схожість частково простежується: в об’єкті посягання – здоров’я людини; у формі зовнішнього вияву, наслідках та причинному зв’язку – застосування фізичного насильства, що призвело до спричинення тілесних ушкоджень; у формі вини – прямий умисел. Подібність проявляється також і в тому, що ушкодження завдавалися у громадських місцях (справа щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_1), у приватному приміщенні в присутності сторонніх осіб (справа щодо ОСОБА_3).

Водночас зазначена схожість повною мірою не уподібнює ці діяння із діянням, вчиненим ОСОБА_1.1, оскільки вони містять ознаки, якими різняться між собою, і, таким чином, унеможливлюють однакове застосування до них одних і тих самих норм матеріального закону. Зокрема, у порівнюваних суспільно небезпечних діяннях установлено, що: засуджені і потерпілі між собою були знайомі; до злочинного посягання перебували в особистих неприязних стосунках; поштовхом до заподіяння тілесних ушкоджень стала поведінка самих потерпілих; зі змісту протиправних дій кожного із засуджених простежується бажання завдати шкоди власне здоров’ю потерпілих через особисту неприязнь до них.

6. Підсумовуючи наведене, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що ознаки складу злочину суспільно небезпечного діяння, вчиненого ОСОБА_1.1, сумісні з ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 Кримінального кодексу України, і в точній відповідності із цієї нормою отримали кримінально-правову оцінку (були кваліфіковані) в оспореному рішенні.

Оскільки фактичні обставини діяння ОСОБА_1.1 та їх правова оцінка не викликали (не зумовили) неоднакового застосування однієї й тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність, підстав для втручання у рішення суду касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 40020, 40021, 40023 Кримінально-процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

постановила:

відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1.1 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2012 року.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України.

©

Поширити допис